Кожного разу, готуючи той чи інший захід з дітьми задаємося питанням: а чи потрібно це все? Можна просто зробити відписку ”зроблено”, “ проведено”. І лише по закінченні свята стає зрозуміло – це потрібно, насамперед, не нам, а дітям. Тому що саме така колективна праця згуртовує нас.

І тиждень, що минув, став знову по-своєму особливим в нашій школі, адже був присвячений одній із наших святинь – нашій рідній українській мові. 9 листопада, День української мови та писемності, розпочався лінійкою, на якій вчитель української мови  оголосила учням про початок мовного марафону під назвою “Вертайся, рідна мово, у серця людей і душу Вкраїни” спочатку.

Учні старших класів разом з вчителями і працівниками школи прийняли участь у написанні радіодиктанту національної єдності . Також в цей день було визначено переможців шкільного етапу мовного конкурсу імені П.Яцика.

Весь тиждень пройшов насичено: були тут і вікторини, і похід в сільську бібліотеку, і конкурс  стінгазет, де учні виявили неабиякі свої таланти. А закінченням цього свята стала літературно-музична композиція, де вкотре наші  діти показали себе не звичайними учнями, які просто відвідують школу, а справжніми артистами.

Вірші, які звучали з їх вуст, були по-справжньому насичені любов’ю до рідної мови, неньки – України, свого невеличкого села і школи, в якій вони навчаються. Пісні про українську мову у виконанні учениць школи примусили задуматися над значимістю мови в житті людини.

Зробили учні також екскурс в історію знищення  мови, починаючи ще з указів Петра I про заборону друкування українських книжок. З відкритим серцем і щирою душею прочитала вірш “Молитва” учениця 5 класу.

Кожен учень школи,  котрий читав віршики про мову, зробив це як справжній патріот своєї країни. А коли почала лунати заключна пісня “Україна – це ми!”, яку виконали усі учні разом з Катериною Володимирівною, присутні в залі аплодували стоячи.

Так минув ще один наш робочий тиждень. І таких у нас попереду ще багато, тому, що б не говорили про малокомплектні школи, ми знаємо одне: з дітьми потрібно працювати, не дивлячись на те, що їх 20 чи 120 не для галочки чи звітності, а для виконання обов’язку педагога.